Розділ 30: Перші Отці церкви

Отці Ранньої Церкви поділяються на три основні категорії: апостольські, донікейські та постнікейські. Апостольські отці, такі як Климент Римський, були сучасниками апостолів і, можливо, їхніми учнями, що продовжували традиції та вчення самих апостолів.

Лін, згаданий у 2 Тимофію 4:21, став римським єпископом після смерті Петра, а Климент прийняв керівництво церквою від Ліна. Таким чином, і Лін, і Климент Римський вважаються апостольськими отцями. Праці Ліна, швидше за все, не збереглися, хоча до нас дійшло багато праць Климента. Апостольські отці значною мірою сходять зі сцени до початку другого століття, за винятком тих небагатьох, які, можливо, були учнями Івана, як наприклад Полікарп. Згідно з переказами, апостол Іван помер в Ефесі близько 98 р. н.е.

Донікейськими отцями були ті, хто прийшов після апостольських отців і керував Церквою до Нікейського собору 325 р. Такі особи, як Іриней, Ігнатій та Юстин Філософ є донікейськими отцями.

Постнікейськими отцями є ті, хто керував Церквою після Нікейського собору.
Це – такі відомі особистості, як Августин Блаженний, єпископ Іпо, якого часто називають батьком Церкви (Римо-Католицької) за його ґрунтовну роботу над її доктринами; Іоан Златоуст, якого звали так за видатні ораторські здібності, та Євсевій – автор історії Церкви від народження Ісуса до 324 р. н.е. (рік до Нікейського собору). Він відноситься до постнікейської доби, оскільки написав свою історію лише після Нікейського собору. Серед інших постнікейських отців були Ієронім, який переклав грецький Новий Заповіт латинською мовою (Вульгата), і Амвросій, що був значною мірою відповідальний за навернення у християнство імператора Костянтина.

Отже, у що вірили ранні отці Церкви?

    • Апостольські отці значною мірою переймалися тим, аби проголошення Євангелія відповідало апостольській вістці. Вони не були зацікавлені у формулюванні богословських доктрин, тому що Євангелія, почутого від апостолів, для них було достатньо. Апостольські отці були настільки ж ревними, як і самі апостоли, у викоріненні та викритті фальшивих доктрин, що виникали в Ранній Церкві. Чистість вістки була збережена завдяки прагненню апостольських отців залишатися вірними Євангелію, якому їх навчили апостоли.
    • Донікейські отці також намагалися зберегти вірність Євангелію, але в них були додаткові клопоти. З’явилося декілька хибних писань, які претендували на такий же авторитет, як і визнані твори Павла, Петра та Луки. Причина появи цих неправдивих матеріалів була очевидною. Якщо переконати Тіло Христа прийняти підробку, то обман проникне в нього. Тому донікейські отці багато часу витрачали на захист християнської віри від хибних доктрин – це привело до початку формування усталених церковних доктрин.
  • Постнікейські отці виконували місію захисту Євангелія від єресі, тому вони ставали все більше й більше зацікавленими в методах захисту Євангелія і менше – в донесенні Євангелія в істинній та чистій формі. Таким чином, вони почали відходити від чистоти, яка була характерною рисою апостольських отців. Це була доба богословів і нескінченних дискусій на богословські та справжні філософські теми.

Отці Ранньої Церкви є для нас прикладом того, що означає слідувати за Христом і відстоювати правду. Ніхто з них не був досконалим, як і ніхто з нас не є таким. Дехто з них дотримувався переконань, які більшість сучасних християн вважає неправильними. Те, що в кінцевому результаті вилилося в римо-католицьке богослов’я, бере свій початок із праць постнікейських отців. Хоча ми можемо отримати знання та розуміння, вивчаючи праці отців Ранньої Церкви.

З 50 по 100 роки було дуже негативне ставлення раннього християнства до грецької та римської релігій. Цей період у ранньому християнстві називають періодом мучеництва. Раннє християнство асоціювалися з різними сексуальними культами, поїданням дітей тощо. В очах багатьох римлян і греків раннє християнство не вважалось чимось розумним, інтелектуальним.

Апологети (захисники) – ті, хто захищає свою релігію.
Апологетика – це напрям релігійної думки, який тяжіє до захисту свого віровчення.

В першій половині 2 століття встановилась більш компромісна ситуація в ранньому християнстві. Почалося зацікавлення класичною античною філософією з боку ранніх християн. Піднімались питання такого типу: Чи суперечать вчення Платона вченню християнства? Платон був значно популярнішим ніж Арістотель.

Першою людиною, що поєднувала античну філософію і раннє християнство був Юстин Мученик (Юстин Філософ), що народився в кінці 1 століття і був страчений у 166 році. Більшість його праць написана в середині 2 століття. Одна з них: «Діалог з Трифоном-іудеєм». Метою Юстина було навернення язичників у християнство. У наведеній праці є 3 персонажі: християнин, іудей та язичник. Юстин намагається довести, що християнство – теж розумне, і може відповісти на культурні заклики освіченого грека.

Серед християнських апологетів Юстин Мученик одним із перших проголошує грецьких філософів учнями біблійних пророків. Однак першим таку теорію запропонував Арістобул Олександрійський (1 ст. до н.е.), що був вчителем Філона Олександрійського (кін. 1 ст. до н.е. – 1 ст. н.е.), який озвучив цю ідею, яку пізніше запозичило раннє християнство.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.