Розділ 2: Особливості міфологічної свідомості

Міфологія (від грец. mythos – оповідь і logos – слово, поняття, вчення) є універсальним типом світогляду первісних суспільств; усі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі міф-вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури подаються в наївно-антропоморфній формі. Порівняльне вивчення міфів різних народів показало, що, по-перше, дуже схожі міфи існують у різних народів, у різних частинах світу і, по-друге, міф був єдиною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створювався. У міфологічній свідомості закріплені поетичне багатство та мудрість різних народів.

Чому ж сприйняття світу первісною людиною набуло такої дивної форми, як міфологія?

Слід, напевно, враховувати такі передумови:

  • первісна людина ще не вирізняла себе з навколишнього середовища – природного та соціального;
  • нероздільність первісного мислення, яке ще чітко не відокремилося від емоційної сфери.

Наслідком таких передумов стало наївне олюднення навколишнього природного середовища. Людина перенесла на природні об’єкти свої особисті властивості, приписувала їм життя, людське почуття. У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, існуюче від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра і т. ін. Через це міфу характерна така форма цілісності, яка для інших форм свідомості майже неможлива. Окрім того, міф для носіїв міфологічної свідомості був не думкою чи розповіддю, а самою реальністю.

Отже, нездатність провести різницю між природним і надприродним, байдужість до протиріч, слабкий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний, метафоричний, емоційний характер ці та інші особливості первинної свідомості перетворюють міфологію на дуже своєрідну символічну (знакову) систему, через терміни якої сприймався і описувався увесь світ.

Міф є розгорнутим оповіданням, у якому нерідко розвитку подій притаманний циклічний характер (вмирання і воскресіння). Формуючись із обрядових процедур, взаємодіючи з ними, міфологія поступово охопила питання щодо походження і будови світу, людини, культури, соціального устрою тощо. Міфологічний спосіб розуміння навколишньої дійсності здійснювався засобами її олюднення, як і магічний, реалізовувався за допомогою чуттєво-наочних образів. Він також є дотеоретичною (дорефлексивною) формою світогляду, оскільки відображає фантастичну, домислену, наївно-емпіричну картину світу.

Людина давнього часу перебувала у полоні міфологічного мислення. За своїм значенням міф був для неї конкретністю і реальністю. Міфічне і реальне тісно спліталися у свідомості людини в єдине ціле. За цих умов міф був необхідною особливістю думки і людської діяльності.

Разом із визріванням міфологічних уявлень поступово накопичувалися і практичні знання, формувалася первісна наука, зароджувалися зерна майбутніх складних світоглядних форм, адже будь-яка справжня міфологія містить в собі логоміфію.

Логоміфія – “розум міфу”.

Конкретика трудової діяльності спричиняла появу “мисливського” і “землеробського” світоглядів, які відбивали характер ставлення первісного соціуму до тваринного світу і природи взагалі. Пам’ятки архаїчної культури охоплюють інформацію про те, як саме первісні люди поступово переходили від примітивного копіювання природи до аналітично-знакового, символічного її зображення. У них проглядається намагання з’ясувати себе, про що свідчать численні антропоморфні (людиноподібні) фігури, зроблені із глини (кераміка), каменю, кісток. Багато антропоморфних виробів присвячували жінкам. їх зображення за кількістю, широтою розповсюдження домінували в мистецтві магічно-міфологічного періоду. Це наголошувало на значенні матерів як родинно-родових покровительок, берегинь домашнього вогнища (особливо за матріархату).

Формування світогляду стародавніх народів відбувалося упродовж тисячоліть. У різних культурах є як спільні сюжети (культ жінки, матері-прародительки), так і мотиви, які відображають особливості природного розташування, способу господарювання (приморські, лісостепові або гірські народи), особливості традицій, звичаїв тощо. Так, шумерська міфологія, відома з середини VI тис. до н. е., а за письмовими джерелами (клинопис) – із III тис. (аккадська мова), сповнена уявлень про астральних (зіркових, містично пов’язаних із небесними світилами) богів, висловлює ідеї вічного кругообігу (вмирання та воскресіння) і гармонії між світом живих і світом мертвих.

Шумерська міфологія

У шумерських міфах представлено ідею творення людини з глини. Для вавилонських сказань (II тис. до н. е.) характерні космогонічні і теогонічні уявлення про створення світу і людей, розповіді про спричинене волею богів людське бідування тощо. Багато їх дійшло до нашого часу завдяки грецьким філософам-письменникам, які подорожували країнами Передньої Азії.

Міфілогія Китаю

Цікавими світоглядними свідченнями відзначається китайська міфологічна культура (початок XIV-XI ст. до н. е.), у якій представлені родові анімістичні (лат. anima – душа) вірування – фантастичні уявлення про наявність душі у всіх речах, а також культ (лат. – поклоніння) предків – віра в існування надприродного зв’язку між людьми та безсмертними душами їх померлих предків, які залишалися членами роду і були здатними визначати їх майбутнє.

Міфологія Єгипту

З давнини збереглися свідчення світоглядних уподобань стародавніх єгиптян. Єгипетська міфологія почала формуватись у VI-IV тис. до н. е., тобто задовго до виникнення античної цивілізації. Кожен єгипетський ном (поселення людей) мав свій храм богів (пантеон). У Єгипті значно помітнішим, ніж в інших країнах, був культ диких тварин (крокодил, гіпопотам, лев, шакал), а також домашніх (кіт, корова, бик, священний козел).

иерархия богов египта

Індоєвропейська міологія

Одну із найдавніших світоглядних культур залишила людству індоєвропейська міфологія, яка є сукупністю не лише власне індійських (індуських), а й хетських, арійських, вірменських, кельтських, германо-скандинавських уявлень, слов’янських міфологій тощо. Згідно з археологічними і лінгвістичними джерелами носії давньої індоєвропейської культури у IV-III тис. до н. е. локалізувалися в південноруських степах та у Південно-Східній Європі. У господарстві індоєвропейців переважало скотарство, провідною галуззю було конярство, що разом із винаходом коліс і спорудженням колісниць сприяло їх інтенсивним переміщенням у Ш-II тис. до н. е. по Європі, через Кавказ і Центральну Азію – до Індостану.

У міфологічній культурі давніх народів важливе місце займали календарні та аграрні міфи, які символічно відтворювали природні цикли (вмирання і воскресіння природи як смерть і народження богів), а також культові міфи. Відтворюючи різні способи символічного опису явищ природи і власного буття, замінюючи одні символи чи їх низку іншими, міфологічна думка наших пращурів робить явища і події умоосяжними. Надалі це розвинулося в релігійному і філософському світоглядах.

Міфотворчість стала первісним підґрунтям духовної культури, у т. ч. української.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.