Розділ 78: Неопозитивізм і принцип верифікації

Неопозитивізм являє собою третій етап у розвитку позитивізму. Спочатку він проявив себе у 20-х рр.. XX ст. в рамках філософського семінару у Віденському університеті («Віденський гурток»), який об’єднав групу філософів і представників спеціальних наук. Керував семінаром наступник Ернеста Маха по кафедрі філософії індуктивних наук австрійський філософ і фізик Моріц Шлік (1882 – 1936).

До гуртка входили:

  • філософ і логік Рудольф Карнапа (1891 – 1870),
  • соціолог О. Нейрат (1882 – 1945),
  • логік і математик Курт Гедель (1906 – 1978),
  • фінський психолог і логік Е. Кайла (1890 – 1958) та інші.

З гуртком співпрацювали: група філософа і логіка Ганса Рейхенбаха (1891 – 1953) в Берліні, філософ і фізик Філіп Франк (1884 – 1966), що викладав тоді в Празькому університеті, і англійський філософ Альфред Айєр (1910  1989).

Відзначаючи спадкоємність поглядів махістів в неопозітівізмі, Філіп Франк писав:

«Наша група повністю схвалила антиметафізичні тенденції Маха, і ми охоче погодились на його радикальний емпіризм як відправну точки …»

«Віденський гурток», крім махізму, сприйняв суб’єктивно-ідеалістичні установки філософії «логічного атомізму» (або аналітичного емпіризму) відомого мислителя Бертрана Рассела (1972 – 1970) і особливо ідеї «логіко-філософського трактату» Людвіга Вітгенштейна (1889 – 1951), що укладали в собі варіанти позитивістських поглядів.

Рассел, наприклад, розглядав математичні аксіоми як апріорні логічні положення і стверджував, що чиста математика черпає свій зміст не з матеріального світу, а з «світу універсалій» (загальних понять). Пізнання, за Расселом засноване на спостереженні, не виявляє «первинних даних», сутності предметів, до яких вони належать. Такими первинними елементами є комбінації чуттєвих відомостей. (Те ж стверджували і емпіріокритики, що розглядали предмет як комплекс відчуттів).

Школа логічного позитивізму

Ідейним організатором школи та її організаційним ядром став «Віденський гурток», до якого потім долучилася подібна за поглядами Львівсько-варшавська школа в логіці, очолювана Казимиром Айдукевичем (1890 – 1963) і Альфредом Тарським (1902 – 1983).

Неопозитивізм як філософія науки, «філософія природознавства» широко рекламувався в західних країнах. Починаючи з 30-х рр.. це напрямок представлений різними міжнародними науковими об’єднаннями: Міжнародним товариством логіки та філософії науки, Міжнародною Академією філософії наук.

З приходом до влади фашизму в Німеччині багато вчених і філософів переїжджають у США та Велику Британію. У 1936 р. «Віденський гурток» розпадається. У цьому ж році загинув Моріс Шлік, виїжджає в США Рудольф Карнапа, потім туди ж перебираються Рейхенбах, фон Мізес та ін. Починається поширення неопозитивізму в США.

Причини виникнення неопозитивізму:

  • Відносність знань
  • Процес математизації та формалізації наук, яскраво проявився в зв’язку з розвитком теоретичних розділів науки.

Неопозитивізм намагався вирішити актуальні філософсько-методологічні проблеми, наприклад, роль знаково-символічних засобів наукового мислення, взаємовідносини теоретичного апарату й емпіричного базису.

Неопозитивізм став свого роду щаблем еволюції, в якій можна виділити кілька стадій, коли він був представлений певними модифікаціями:

  1. Логічний атомізм (Б. Рассел, ранній Л. Вітгенштейн);
  2. Логічний позитивізм («Віденський гурток», «Берлінська школа Рейхенбаха»);
  3. Семантичний позитивізм;
  4. Лінгвістичний аналіз;
  5. Постпозитивізм.

Терміном «неопозитивізм» нерідко позначалося будь-яке суворе і самоусвідомлене філософське вчення, що приділяло помітну увагу логіко-лінгвістичним аспектам аналізу розглянутих і реконструйованих явищ і процесів. Однак означення «позитивізм» чи«неопозитивізм» припустимі лише для окремих різновидів аналітичної філософії та лише на деяких етапах її розвитку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.