Розділ 77: Філософський структуралізм

До напрямів культурологічного спрямування у XX ст. можна також віднести різноманітні варіанти філософського структуралізму, засновником і визнаним класиком якого є французький культуролог Клод Леві-Строс (нар. у 1908 р.).

Структуралісти вважали, що в основі усіх свідомих актів людини лежать певні сталі структури (звідси – назва течії), які визначають не зміст, а лише внутрішню будову як дій свідомості, так і їх результатів (перш за все – культури). Пізнання означених структур відкриває шлях до розуміння підвалин тої чи іншої культури.

Сам Леві-Стросс зосередив увагу на дослідженні міфологічної свідомості, справедливо вважаючи, що вона, як початкова, містить в своїй основі певні вихідні для людської свідомості структурні утворення, які у подальшому розвитку історії не зникають, а лише трансформуються та доповнюються іншими.

Вивчивши колосальну кількість міфологій та міфологем, вчений прийшов до висновку, що в основі міфологічної свідомості лежить механізм опосередкування – медитації: людська свідомість перш за все фіксується та зосереджується на найбільш разючих та контрастних елементах свого сприйняття, проте, будучи нездатною їх органічно поєднати, вона намагається через низку опосередкувань звести їх до таких опозиційних пар, які для неї є більш прийнятними та зрозумілими. Наприклад, життя та смерть зводяться до єдності війни та миру, а останні – до сівби та жнив і т. ін.

Дослідження К. Леві-Стросса дозволили краще зрозуміти природу цілої низки символів культури, а також пролили додаткове світло на сутність логічних операцій людського мислення.

Один з найбільш відомих послідовників класика структуралізму Мішель Фуко (1926 – 1984) зосередив увагу на вивченні вихідних структур, на яких базувалися знання та мислення епохи Нового часу. Пізніше він присвятив цілу низку праць вивченню тих структурних ментальних утворень, які найбільше впливають на стосунки між людьми у суспільстві, в державі, в європейській культурі.

Ці дослідження дозволили краще окреслити підвалини європейства як явища світової цивілізації.

Інший представник структуралізму – Фернан Бродель (1902 — 1985) написав кілька фундаментальних праць, присвячених вивченням структур повсякденної людської поведінки на матеріалі розвитку цивілізаційних процесів у Європі Нового часу, де продемонстрував, що певні структурні сталі людських уявлень про час, про суть економічного обміну, про справедливий розподіл праці та винагороди за неї суттєво визначали не лише людську поведінку, а й організацію економічного життя та соціальних відносин.

Філіп Арієс (1914-1984) за допомогою методів структурного аналізу дослідив історичні зміни у європейських уявленнях про смерть. Дещо пізніше Жак Дерріда, якого інколи називають представником постструктуралізму, запропонував концепцію “реконструкції”, сутність якої полягає у своєрідному “демонтажі” мовних та текстових утворень культури з метою дістатися до їх найперших складових: наступне складання із подібних складових тих цілих та вихідних для аналізу утворень дасть, на думку вченого, можливість побачити і зрозуміти усю конструкцію більш прозоро та виразно.

У кінцевому підсумку виходило, що первинними “блоками”, з яких складаються культурні знакові феномени, постають чоловічі та жіночі якості, а також елементи, що опосередковують їх зв’язок (тут можна згадати як даосизм у давньокитайській філософії, так і певні тези фрейдизму).

Наприкінці XX ст. досить великого поширення набули праці російського філософа та культуролога Михайла Бахтіна, якого також можна вважати одним із оригінальних представників структуралізму.

Структуралізм мав великий вплив на культурологію та І мистецтвознавство XX ст., до певної міри його досягнення використовувались і представниками інших філософських течій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *