Розділ 66: Філосфія Пауля Наторпа

Німецький філософ, представник марбурзької школи неокантіанства. Вивчав філософію в університетах Берліна, Бонна та Стасбурга. З 1881 до своєї смерті викладав філософію в Марбурзькому університеті, професор з 1892. Свій творчий шлях Наторп почав з дослідження філософії Платона. Він вважав, що правильно зрозуміти платонівський ідеалізм можна лише через критичну філософію Канта. Відповідно до інтерпретації Наторпа, основна думка Платона полягає в тому, що “ідея” є не предметом, існуючим незалежно від мислення, а логічним законом, що виражає єдність у різноманітті і сталість в мінливості. Цей закон являє собою також метод, за допомогою якого мислення формує предмет. Свою концепцію Наторп називав “панметодізмом”, підкреслюючи цим, що філософію він розуміє не як позитивне знання, а як метод досягнення такого знання.nЗавдання теоретичної філософії Наторп бачив у тому, щоб показати, що мислення є єдиним джерелом і основою власних законів, що для нього не існує ніякого буття, яке саме не було б “покладено в мисленні”. Дотримуючись поглядів глави марбурзької школи Когена, Наторп вважав, що це завдання слід вирішувати не шляхом спекулятивного конструювання “самопізнання духу” (як це має місце у Гегеля), а шляхом аналізу “факту науки”, розкриваючи що лежить в його основі синтезує діяльність мислення. За Наторп, початковий акт мислення може бути розкритий лише через аналіз його продукту – позитивного наукового знання.nЛогічний аналіз повинен розкрити “першооснова” (Ursprung), що представляє собою подвійне напрямок розвитку мислення – “об’єднувати різне і розрізняти об’єднане”. Переслідуючи цю мету, філософія, повинна орієнтуватися на математику, оскільки обидві ці науки мають один предмет і розрізняються лише по напрямку його дослідження: математику цікавлять окремі прояви логічного початку, філософію – остаточне єдність будь-якого мислення, що виявляється в логічній функції. У математиці це “першооснова” розглядається як нескінченно мала величина. Логічний аналіз, по Наторп, виявляє початкове єдність трьох “вищих понять” – мислення, буття і пізнання – в “простому полаганіі”, тезі “щось є”, подальше розгортання якого пов’язано з запереченням, що представляє собою іманентний момент мислення. Посилаючись на Геракліта, Платона, Миколи Кузанського і Гегеля, Наторп формулює “закон збігу”, згідно з яким “просте полаганіе” і його заперечення збігаються в синтезі, складаючи тим самим тріаду логічного розвитку: мислення як байдуже тотожність заперечує себе, виступаючи в якості власної протилежності – буття, і возз’єднується з собою через пізнання.nНаторп вважав, що головна ідея філософствування Марбургськой школи полягає в трансцендентальному методі. Від будь-якого філософського становища потрібно трансцендентальне обгрунтування:nØ 1. Правильне зведення його до наявних у наявності, історично доказовим фактам науки, етики, мистецтва, релігії. Філософія зв’язується з усією творчою роботою культури. У цій творчій роботі людина будує самого себе і свою сутність, об’єктивує себе в цій роботі, створює цілий світ світів, які може вважати своїми. Перша вимога Наторпа можна назвати емпіризмом в кантівському сенсі.nØ 2. Необхідно зрозуміти в чистому вигляді закон, логос у всякій області культури. Філософія обгрунтовує діяльність культури тим, що пізнає і експлікує ці закони. Трансцендентальний метод стає критичним, він висуває принцип автономії досвіду. Метафізика страждає гетерономії, вона бажає керувати досвідом, наказує йому закони. Класичний емпіризм дотримується аномії, тобто заперечує закономірності досвіду. Дати психіці логос, душі мова є не перша, а остання завдання філософії. Назвемо це вимога методологізму.nØ 3. Трансцендентальний метод здатний до нескінченного розвитку. Філософія – метод нескінченного творчого розвитку. Тут Наторп спирався на ідею Канта про пізнання як нескінченної завданню. Отже, культура є горизонт, до якого спрямовується людство; ідея як нескінченна завдання.nØ 4. Будь-яке поняття про об’єкт і про суб’єкта виникає тільки в процесі пізнання як наслідок його законів. Об’єкт щоразу об’єкт для досягнутої ступеня пізнання. Він не є таким для вищого ступеня (вже), але і для будь-якої більш низькому ступені (ще). Протилежність «суб’єкта» і «об’єкта» стверджується лише у відносному значенні. «Об’єктивація» – спрямованість мислення на «предмет», тобто в перспективу пізнання, “Суб’єктивація» – спрямованість мислення на «зміст», тобто на пройдену ступінь пізнання.nУ роботі “Загальна психологія” (Allgemeine Psychologie. Leipzig, 1912) Наторп намагався показати, що об’єктивує метод, в основі якого лежить “просте полаганіе”, непрямим чином може застосовуватися і для вивчення суб’єктивності. Оскільки всяке пізнання є об’ектівірованіе, то суб’єктивність може бути пізнана лише шляхом реконструкції актів, в яких суб’єкт усвідомлює відміну належного їм предмета від себе самого. В етиці Наторп розробив концепцію “соціальної педагогіки”, заснованої на ідеалі панування духу і спрямованої на пробудження в кожній людині свідомості внутрішньої свободи. Виходячи з педагогічних принципів Песталоцці, Наторп прагнув створити систему виховання, мета якої – гармонія індивідуального та соціального начал в людині.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.