Розділ 5: Світогляд. Структурні елементи

Світогляд — найважливіший феномен духовності особистості і суспільства. Він є сукупністю їх поглядів, оцінок, принципів, переконань та ідеалів, що відображають найзагальніше бачення і розуміння світу, місце людини в ньому і разом з тим життєвих позицій та програм поведінки людей, їх вчинків.

У світогляді в узагальненому вигляді представлені пізнавальна, ціннісна і поведінкова системи людини. Його об’єктом в світ у цілому, а предметом та основним питаниям — взаємовідносини світу природи і світу людини.

Історично світогляд формувався двома шляхами:

  1. Антропоморфізм (грец. уподібнення людині, наділення людськими властивостями предметів та явищ неживої природи, небесних тіл, тварин, рослин тощо) — усвідомлення людиною світобудови, перенесення на неї своїх якостей. Він — початкова форма світогляду, характерна для ранніх етапів розвитку людини і суспільства, коли, наприклад, уся природа уявлялася людьми одухотвореною.
  2. Соціоморфізм, сутність якого полягає в усвідомленні людиною та суспільством себе за аналогією властивостей і законів природи. Наприклад, залежність людини і суспільства від законів природного відбору та боротьби за існування.

Насправді світогляд є не тільки антропоморфним або тільки соціоморфним. Він є аптропосоціоморфним, тобто відображенням реального світу та його усвідомленням з погляду досягнутого знання. У зв’язку з цим у світогляді виокремлюються два основні рівні: емоційно-психологічний та логічно-понятійний.

Емоційно психологічний рівень — це світовідчуття людей: допитливість, здивування, трепет, захоплення, тривога, страх, відчай, невпевненість, пригніченість тощо. Логічно-понятійний — це світорозуміння (система загальних понять, суджень та умовиводів щодо світу в цілому і місця людини в ньому). Воно може бути буденним, життєвим, коли ґрунтується на досвіді, традиціях, вірі, або теоретичним, якщо спирається на знання законів, наукових теорій та принципів.

Світогляд – це сукупність узагальнених відчувань, інтуїтивних уявлень, теоретичних поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення світу, місце людини в ньому, і, разом з тим, життєві позиції, програми поведінки, дії людей.

Ключове питання світогляду – це питання про відношення людини до світу у всіх можливих його вимірах: буденному, духовно-практичному, теоретичному. Світогляд є головним чином духовно-практичне відношення людини до світу, хоча воно не виключає практичної і теоретичний складових.

Світогляд поліструктурний, у ньому виділяються різні елементи і рівні. До найважливіших елементів структури світогляду відносять:

  • знання, уявлення, переконання (інформаційно-теоретична сторона);
  • норми, оцінки, цінності, ідеали (ціннісна сторона);
  • почуття, емоції, переживання (почуттєво-афективна сторона);
  • воля, вчинки, програма поведінки (праксеологічна сторона).

Світогляд, таким чином, включає не тільки світовідчуття, світосприймання, але і світорозуміння, у тому числі – переконання, тобто впевненість людини в істинності отриманих знань, у правоті своїх життєвих позицій. Наявність переконань – один з показників соціальної зрілості особи, її причетності до життя конкретного суспільства. Слід підкреслити, що світоглядна зрілість не обмежена рівнем духовного засвоєння світу, але й виступає основою регулювання поведінки людини. Таким чином, вся компонентна повнота світогляду втілюється в життєвій стратегії людської особистості.

Суб’єктами (носіями) світогляду є людина, соціальна група, народ і людство. У зв’язку з цим важливо мати на увазі, що існують різні форми виразу світогляду в культурі, такі як прислів’я, приказки, житейські афоризми, художні образи, наукові формулювання і філософські узагальнення. В цих формах актуалізований різноманітний пізнавальний, житейській, релігійний, художній, практичний досвід засвоєння людьми світу, в якому вони живуть.

У зв’язку з еволюцією соціокультурного життя людства світогляд, ним вироблюваний, доречно підрозділити на історичні типи. До них відносяться: міфологічні, релігійні і філософські типи світогляду. Ці історичні типи світогляду відбивають різну глибину проникнення людьми в сутність природних і соціальних явищ, а також – у таємницю самої людини.

Міфологічний світогляд

Міфологія – найстаріша форма сприйняття людиною природного світу і свого соціального оточення. В основі міфологічного світогляду лежить міф. Міфологія склалася в первісному суспільстві, але в період його розпаду породила з себе такі типи світогляду, як релігія, філософія, мистецтво, наука. Однак міфологія не зникає, а модифікується в нові міфи в сучасному суспільстві, зокрема, політичні, економічні та інш.

Суб’єктом міфологічного світогляду виступає рід, плем’я або народ, тобто він є продукт колективної творчості людей. Міф найчастіше розуміється як спосіб освоєння, моделювання світу і людини шляхом фантазії й уяви із залученням символічних, художньо-образних засобів. Характерними ознаками міфу є: синкретизм (нерозчленована єдність почуття і мислення, словесного опису і магічної дії, суб’єктивного й об’єктивного, фантазії і реальності); уособлення або персоніфікація природних явищ (перенесення на природу людських властивостей); натуралізація людини (сприйняття її як істоти, генетично пов’язаної з природою).

Міф виконує такі функції:

  • етиологічну (пояснення всього багатоманіття природних і соціальних явищ з першопричини);
  • символізації реальності (наділення надприродними властивостями деяких героїв, народів, явищ через символ);
  • легітимації (виправдання існуючого соціального порядку);
  • ідентифікації (ототожнення людини зі своєю соціальною групою) та інш.

Незважаючи на те, що міфологія є найраннішим типом світогляду (дитинство людства), вона – «не сума оман», а багатий шар культури, який необхідно вивчати для самопізнання людства.

Релігійний світогляд

Релігійний світогляд є другим історичним типом. Його специфіка задається комплексом вірувань і культових дій, що склалися в давньому світі поряд з міфом. Релігія (від лат. religio – благочестя, святість; походить від дієслова religare – пов’язувати, з’єднувати) є сукупністю вірувань і символічних дій, звернених до надприродної істоти (Бога чи богів) з метою оптимізації земного людського буття для наступного переходу в потойбічний світ.

Основною ознакою релігійного світогляду вважається ідея подвоєння світу на земний, тимчасовий, недосконалий – з одного боку, і небесний, вічний, трансцендентний, ідеальний – з іншого. При цьому саме потойбічний світ виступає причиною і кінцевою метою життя релігійної людини. Способом засвоєння цього світу й орієнтації у світі земному є віра. Феномен віри в релігійному світогляді пов’язується з чуттєво-надчуттєвим процесом прилучення до трансцендентного. Цей процес прилучення не мислимий без опори на моральнісні цінності, що визначають характер віри та її соціальну спрямованість.

Серед функцій релігії слід вказати, зокрема, на:

  • компенсаторну (вселення надії на майбутню віддяку в потойбічному світі за тяготи земного життя);
  • терапевтичну (допомога в установленні недугів душі і турбота про її зцілення);
  • інтегруючу (об’єднання, згуртування віруючих однієї конфесії навколо релігійних цінностей);
  • комунікативну (поширення релігійних цінностей серед інших суб’єктів суспільного життя);
  • регулятивну (упорядкування відносин між віруючими за допомогою релігійних цінностей);
  • виховну (прилучення до моральнісних ідеалів даної релігії нових поколінь) і ін.

Слід зазначити, що не можна обмежуватися однобічною і спрощеною оцінкою релігії як комплексу неосвічених уявлень про світ і людину. Релігія – складне соціальне духовне явище, у ній акумульовано величезний життєвий досвід людства, багатство духовної культури, неминущі загальнолюдські цінності, моральнісні принципи та ідеали. При цьому не слід забувати, що релігія – це і форма ідеології, в якій нерідко зустрічаються і фанатизм, і вороже ставлення до іновірців. В окремі періоди історії релігія монополізувала духовне життя суспільства, ставала жорстким регулятором мислення і поведінки людей.

Філософський світогляд

Найвищим історичним типом світогляду є філософський світогляд. Специфічною рисою філософії є не стільки предмет міркувань, скільки спосіб осмислення світу через теоретичне його осягнення, коли головними прийомами стають раціональне обґрунтування, доведення, аргументація, що стало вихідним пунктом і формою розвитку філософського знання. Теоретичне знання пов’язане з осягненням сутності, воно виражене не в образах і символах, а в логічних поняттях. Саме в цьому виявляється спільність філософії і науки.

Перш ніж докладно говорити про специфіку філософії, слід звернути увагу на дискусійність питання щодо місця і ролі «наукового світогляду». Виникнення філософії хронологічно збіглося з формуванням наукового знання. Точніше, філософія містила в собі у нерозчленованому вигляді всю сукупність отриманих на той час знань. Однак, у міру нагромадження наукової інформації, почався процес диференціації наук. Від філософії відмежевалися спеціальні галузі наукового знання: математика, астрономія, фізика, медицина, психологія й інші науки. Не випадково філософію називають «матір’ю наук». Цей процес диференціації продовжувався й у наступні історичні періоди, аж до теперішнього часу.

На відміну від міфології, релігії і філософії, спеціальні науки не ставлять собі за мету вироблення світоглядного знання. Але, досліджуючи конкретні області дійсності, наука виробляє певні світоглядні знання як побічний продукт. Іншими словами, наука не вирішує прямо світоглядних питань, хоча і сприяє їх актуалізації. З названих вище структурних блоків світогляду наука забезпечує лише інформаційно-теоретичну сторону (знання), залишаючи поза полем зору ціннісну, почуттєво-афективну складові.

Кожний з названих історичних типів світогляду не існує в “чистому” вигляді, а містить в собі елементи інших типів. При всій відмінності міфологічного, релігійного і філософського типів світогляду (по змісту, способу відображення дійсності і т.д.) усі вони вирішують загальні завдання в специфічних формах, на різних рівнях знань і в різних історичних умовах:

  1. Прагнуть дати цілісне узагальнене уявлення про світ, людину і їх взаємовідношення;
  2. Культивують певну систему цінностей;
  3. Виробляють узагальнені почування, емоції, уявлення;
  4. Формують поведінкові установки і регулятиви практичної діяльності.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *