Розділ 35: Ібн Рушд: повернення до арістотелізму

AverroesAndPorphyry

Ібн Рушд (1126 – 1198), більш відомий у Західному світі як Аверроес, один із найбільших мислителів в ісламській традиції. Він народився в Кордові, в самому центрі науки середньовічного Андалузького світу. Його часто іменували «коментатором», оскільки до його праць зверталися як до найбільш правильного, досвідченого і надійного довідника з робіт Аристотеля.

Ібн Рушд написав розлогі коментарі за цілим діапазоном аристотелівських робіт, чому присвятив три десятки років. І такі філософи як, наприклад, Фома Аквінський, часто читали роботи Аристотеля, поклавши поруч на стіл книгу коментарів Аверроеса. Ібн Рушд намагався примирити аристотелівську систему думки з ісламом. За його словами, немає ніякого конфлікту між релігією і філософією, крім того, що у них просто різні способи осягнення єдиної істини.

Біографія Ібн Рушда

Раціоналістичні ідеї Аверроеса дуже вплинули на середньовічну філософію, особливо в Європі (аверроїзм). Однак філософія була лише однією стороною життя Аверроеса. Батько вченого був головним суддею і муфтієм, а дід – великим кадієм Кордови, тому слідуючи фамільній традиції, ібн Рушд із ранніх років вивчав теологію, юриспруденцію, арабську літературу, проявляв особливі здібності до медицини і став суддею. Навчався він у відомих вчених свого століття і був у дружніх стосунках із теософом ібн Аль-Арабі і відомими вченими ібн Туфейлем (Abubaces) і ібн Зоар (Avenzoar).

Завдяки своїм талантам і знанням, сорокарічний учений був наближений до халіфа Абу-Якуба (1163 – 1184), при якому досяг найвищих почесних посад і діяв то в Марокко, то в Севільї чи Кордові. Офіційним завданням ібн Рушда було коментування Аристотеля (звідси й прізвисько «коментатор»). Про нього говорили: «Аристотель пояснив природу, а Аверроес – Аристотеля».

Разом із коментарями Аверроес давав і своє тлумачення питань, що розглядалися. Одночасно вчений обійняв спадкову в його роду посаду великого кадія Севільї. А за 11 років він був призначений лейб-медиком халіфа. У 1184 році, після смерті Абу-Якуба, халіфській престол перейшов до його сина Абу-Юсуфа Якуба. Спочатку новий правитель був покровителем вченому, але в 1195 році становище ібн Рушда різко змінилося. Одного разу він був викликаний на збори кордовських богословів і кадіїв, які вчинили йому допит із приводу його філософських концепцій і винесли рішення, що погляди його «нечестиві і єретичні». Халіф наказав спалити твори ібн Рушда, а самого філософа заслав у містечко аль-Ясана, поблизу Кордови.

З приводу причин цієї події висувалося безліч гіпотез, як у середньовіччі, так і в наш час. Наприклад, дехто вважає, що мотивом, який спонукав халіфа піддати ібн Рушда опалі, послужила фамільярність останнього: в одній із книг він назвав повелителя правовірних «королем берберів», як це було прийнято у вчених, без пишних епітетів і титулів. Але враховуючи те, що крім ібн Рушда, репресій зазнали й інші представники андалузької інтелігенції, а також те, що була накладена заборона на вивчення філософії, найімовірніше, причиною послужило прагнення халіфа вгамувати релігійних фанатиків. Тим самим він хотів забезпечити спокій у своїх володіннях на Піренейському півострові. Опала тривала недовго: після успішного завершення походу на кастильців халіф повернувся в Марокко, куди запросив ібн Рушда та інших учених. Там учений був обсипаний доказами прихильності. Однак незабаром після цього ібн Рушд помер – 10 грудня 1198. За три місяці на прохання родичів його останки були переправлені з Марокко до Кордови.

Характер і творча спадщина Аверроеса

Біографи наголошують на високих моральних якостях ібн Рушда. Моральний вигляд його був настільки чистий, що викликав позитивний відгук навіть у тих людей, які не симпатизували йому як філософу. Так, у психологічних начерках-портретах мусульманських філософів ібн Сабін, вельми невтішно відгукуючись про інтелектуальні здібності ібн Рушда, додає: «Слід разом з тим визнати, що це була людина несамолюбна, сповнена справедливості і свідома своїх недоліків». І ще одна риса ібн Рушда, яка дивувала сучасників, – це працелюбність. Говорили, що за все його життя люди не бачили, щоб він не писав чи не читав вечорами. Лише двічі ібн Рушд був змушений порушити свій звичай: у день власного весілля і в день смерті батька.

Свідченням виключної працездатності та різнобічності наукових інтересів ібн Рушда служить і залишена ним творча спадщина. Вона включає в себе твори з ранньої ісламської філософії, логіки в ісламській філософії, арабської медицині, філології, теології. Ібн Рушд написав щонайменше 67 оригінальних робіт, серед яких:

  • 28 робіт із філософії,
  • 20 – з медицини,
  • 5 – з богослов’я,
  • 4 – з граматики,
  • 8 – з ісламської юриспруденції (фікху) і мусульманського права (шаріат),
  •  + коментарі до творів Аристотеля, Платона («Держава»), Олександра Афродизійського («Про розум»), Ніколая Дамаскіна («Перша філософія»), Фарабі (трактати з логіки), Ібн Сіни («Урджуза про медицину») і Ібн Баджо («Трактат про з’єднання людини з діяльним розумом»).

Коментування та філософські погляди

Коментуючи Аристотеля і Платона, ібн Рушд використовував три види коментарів: «Джамі», «Талкіс» і «Тафсир», які, відповідно, означають «спрощений огляд», «проміжні коментарі з більш критичним матеріалом» і «поглиблене вивчення аристотелівської думки в мусульманському контексті». Ці терміни початково є різними типами коментарів до Корану.

Найважливішим із його філософських творів є написаний у 1180 році трактат «Спростування спростування». Ця праця – відповідь на «Спростування філософів» Аль-Газалі. У ньому ібн Рушд розглядає питання про співвідношення філософії та релігії. Він доводить, що філософія та релігія дуже подібні у спрямованості своїх обговорень. І філософія, і релігія мають предметом своїх досліджень Бога, але міркують про нього зовсім різними методами.

Згідно з вченням ібн Рушда, є два види пізнання істини:

  1. Перше пізнання полягає в релігії і ґрунтується на вірі, а тому не може бути перевірене, не потребує особливого навчання, щоб зрозуміти.
  2. Друге пізнання істини – це філософія, яка доступна тим небагатьом, хто має інтелектуальний потенціал, щоб взятися за її вивчення.

Тоді як релігія міркує про Бога риторично, використовуючи образність, яка проявляється в Корані, то філософія користується доказовим способом. Однак це не означає, що між релігією і філософією існує конфлікт. Просто релігія пізнає буквальне значення, зафіксоване в Корані, а філософія – внутрішнє, що міститься в ньому. Філософія осягає істину шляхом алегоричного тлумачення священних текстів.

Хоч для ібн Рушда характерний раціоналізм, він прагнув до філософського обґрунтування не всіх релігійних догматів, як це властиво Абеляру, а тільки загальних положень, що мають справу зі стосунками світу і людини. Ібн Рушд також розглядав питання про тлумачення буття. Згідно з ібн Рушдом, матеріальний світ вічний, як і Бог, який і створив світ. Відкидаючи креаціоністську концепцію виникнення світу, ібн Рушд не відмовляється від аристотелівського поняття Бога як першорушія. Він також визнає платонівську еманацію, яка пояснює виникнення нижчих по відношенню до Бога сутностей, що рухають небесні сфери. Кінцева причина буття – Бог, що перебуває на вершині ієрархії і представляє собою мисляче саме по собі мислення. Матерія існує як постійна можливість форм, які виникають з матерії; матерія і форма, для ібн Рушда, нероздільні й утворюють єдність. Індивідуальні душі не є безсмертними, тому що вмирають разом із тілом.

Етика Ібн Рушда полягає у вченні, що людина створює добро відповідно до своїх установок, а не в залежності від того, що на неї чекає на тому світі – пекло чи рай.

Світове значення і культурний вплив

Більшість творів ібн Рушда залишилися лише в латинському перекладі. У християнській церкві філософія Аверроеса отримала гідне значення вже в XIII столітті, хоча його пантеїстичне вчення про єдність дії світового принципу було відкинуте схоластами як оманливе, так само як і астрологія, названа аверроїзмом.

Він написав також медичну енциклопедію під назвою «Colliget» (арабське «Куллійят» – «система»), яка була перекладена латинською мовою і кілька разів передруковувалася. Багато його творів перекладені також на іврит. Ібн Рушд також зробив компіляцію робіт Галена і написав коментар до Канону лікарської науки Авіценни (Ібн Сіна) (980 – 1037). Найбільш істотну вагу цьому надав М. І. Мюллер, котрий здійснив видання арабських текстів «Філософії і теології Аверроеса» (Мюнхен, 1859), чудовий переклад яких був після смерті Мюллера виданий Баварською Академією (Мюнхен, 1875).

Крім того, ібн Рушд заслужив собі популярність і як астроном – своїми спостереженнями за сонячними плямами. Середньовічні європейські вчені поважали Аввероеса: наприклад, він згадується Данте в «Божественній комедії» разом із іншими відомими язичницькими філософами, чиї душі перебувають у “місцях, де заступництво зобов’язане популярності» в Лімбі. Аверроес з’являється також в оповіданні Хорхе Луїса Борхеса «Пошук Аверроеса», де він зображений таким, що намагається знайти сенс слів «трагедія» і «комедія». Ібн Рушда разом із Маймонідом також коротко згадує Джеймс Джойс у романі «Улісс». А поет Аламгір Хашмі зобразив його очікуючим за стінами древнього міста Кордова, у своєму вірші. У фільмі «Доля» Юсефа Шахіна Аввероес є головним героєм.

На його честь названо астероїд – “8318 Аверроес”.

Учення Аверроеса було компромісними, але разом з тим дуже актуальними на той час. Філософська істина, на його погляд, міститься в працях Аристотеля; релігійна істина є істиною, пристосованою до розуміння звичайної людини. Хоча ідеї ібн Рушда відкидалися і навіть були офіційно засуджені в 1277 році, його послідовники зберігали як його інтерпретацію Аристотеля, так і теорію двоїстої істини. Протягом пізнього Середньовіччя і в епоху Відродження праці Аверроеса служили джерелом натхнення для тих, хто вважав за потрібне розділяти філософію і науку з одного боку і теологію – з іншого.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.