Розділ 3: Смисл, призначення і основні проблеми філософії

На думку німецького мислителя М. Гайдеггера, філософія є відповіддю на поклик Буття. Як найвище розумове зусилля, вона є «інтелектуальним героїзмом», який заперечує вузькоутилітарний підхід щодо оцінки її корисності, необхідність якої відносна й існує лише стосовно до мети.

«Істинною ж необхідністю для кожного є завдання бути собою”: вважав X. Ортега-і-Гасет, – “для птаха – літати, для риби – плавати, для розуму – філософствувати»

Останнє – один з найсуттєвіших аспектів людського існування. Арістотель говорив: «Усі науки необхідніші за філософію, проте кращої за неї, більш необхідної для людини, не існує». Платон у період найвищого розквіту своєї творчості визначає філософію як «науку людей вільних».

Філософствування означає пошук цілісної картини світу, перетворення його на Універсум, надання йому завершеності і створення з частини цілого. Філософія навчає мислити і пізнавати навколишній світ і себе самого, уміння дивлячись – бачити. У відомій притчі про відкриття закону земного тяжіння І. Ньютоном розповідається, що його думку спонукало яблуко, яке впало з сусідської яблуні. Завдяки відкриттю закону вчений створює епохальну наукову картину світу, до нього приходить слава і шана. Але сусід дуже образився: яблуня і яблуко – його, а почесті – Ньютону. Він зрубав гілки, що звисали в сад ученого, а сам годинами сидів під деревом, чекаючи відкриття свого закону. Імені сусіда в історії не залишилося.

Як форма певного відношення до дійсності філософія допомагає долати духовну порожнечу, стає важливим фактором об’єднання людства зі світом природи.

«Людина народжується двічі: уперше – фізично, удруге – духовно, в процесі філософствування», – Г. Гегель

Становлення філософського знання – це завжди внутрішній духовний акт, який опосередковує інші дії, внаслідок чого з’являється нова реальність. Творення – завжди відточена «інтелектуальна мужність».

Важливе значення має практично діяльна функція філософії, яка забезпечує їй активно-перетворювальну роль, наприклад, у постановці та визначенні цілей життєдіяльності. Змінити світ, вважає Рассел, можна краще і правильніше за все шляхом духовно-морального удосконалення і самовдосконалення. Наука не займається питаннями добра або зла, вона не може пояснити цілей, яких ми прагнемо, або виправдати етичні принципи, яких дотримуємося. Тільки філософія може, повинна і здатна це зробити. Цінність принципів відносна, вона залежить від світогляду людини. У суспільстві відчуження людина часто не знає достеменно, чого вона хоче, але вірить, що знає, що таке добро і зло, істина і хибна думка. Тому для особистості краще за все діяти спираючись на свою думку і волю, які формує філософія. Умова тут одна для всіх: не зазіхай на свободу інших Отже, свобода думки – найвеличніше досягнення «історичних справ філософії».

Роль філософії М. Бердяєв визначав як прагнення не тільки пізнати світ, але й змінити його, удосконалити. «Інакше й бути не може, якщо філософія є насамперед вченням про сенс людського існування, про людську долю. Філософія завжди претендувала бути не тільки любов’ю до мудрості, але й мудрістю. І відмова від мудрості є відмовою від філософії, заміною її наукою. Філософом є насамперед той, хто пізнає, але його пізнання цілісне, воно охоплює всі сторони людської сутності і людського існування, воно неминуче вказує на шляхи реалізації сенсу життя», – писав мислитель.

«Філософія не є наукою, не є навіть наукою про сутність, а є творчим усвідомленням, духом сенсу людського існування», – М. Бердяев

Як світоглядне знання філософія починається там, де закінчується наука, і навпаки – філософія, яка стала наукою, перестає бути філософією. У цьому, здавалося б парадоксальному, афоризмі криється глибокий зміст, який розкриває специфіку філософії. Безсумнівною є необхідність філософського знання для самоствердження людини, реалізації її духовно-інтелектуальних сил у пізнанні та перетворенні як об’єктивної дійсності, так і власного «Я».

Призначення філософії обумовлюється її змістом.

Вона служить:

  • Осягненню  істини. Філософська  істина   «притягує»   до себе, бо, як вважав Арістотель, містить щось природне і прекрасне, зачіпає природу речей, природу духу, самої людини, Бога.
  • Звільненню людини від невігластва. Щодо цього філософія є ідеалом для людини і держави. «Тільки вона, – писав Декарт, – відрізняє нас від дикунів і варварів, і кожний народ тим більше громадянський і освічений, чим краще в ньому філософствують, а тому для держави немає більшого блага, ніж мати істинних філософів».
  • Подоланню утилітарного підходу до життя. Філософія необхідна для істинно людського життя, в якому є місце для роботи духу та думки. «Філософія, – вважає французький мислитель Ж. Марітен, – змушує згадати про вищу користь тих речей, які стосуються не засобів, а мети. Адже люди живуть не лише хлібом, вітамінами і технічними відкриттями. Вони живуть цінностями і реаліями, які підносять над часом і заслуговують на визнання самі собою».
  • Філософія служить засобом виховання духовності, мислення. «Справжнє призначення філософії, – говорив Сократ, – будити у людей духовні інтереси, допомагати їхнім духовним шуканням і духовному піднесенню». З цим пов’язується весь історичний розвиток філософії, підчас якого втілювалася ідея: велич людини полягає в мисленні.
  • Філософія вчить розуміти сутність буття, в результаті чого людина отримує радість від життя. Г. Сковорода писав: «Філософія, чи любомудрість, скеровує все коло діл своїх на той кінець, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, як голові усього». У цьому мета будь-якої діяльності і, врешті-решт, філософії. Вона робить людину Людиною.

Основні проблеми філософії

Проблема це питання, яке не має однозначної вiдповiдi. Філософські проблеми носять загальний характер, є «вiчними» проблемами, що потребують вирішення на кожному етапі розвитку людства.

До філософських проблем відносять:

  • Проблема першооснови сущого: що лежить в основі всього різноманітного світу?
  • Проблема   сутності   людини:   що   таке   людина,   як   співвідносяться   в   ній природні та культурні прояви, чи є мета її існування?
  • Проблема свідомості: що таке свідомість, як вона виникла, як співвідноситься з матерією, чи може бути відтворена штучно?
  • Проблема пізнання: як можна отримати достовірні знання про світ та людину, чи існують межі пізнання, яке знання вважати достовірним, що є істина?
  • Проблема творчості: як можлива творчість, що є її джерелом?
  • Та багато інших проблем.

Головнi роздiли фiлософiї

  • Онтологiя – вивчає буття, його першооснови, форми сущого i змiни у ньому.
  • Гносеологiя – вивчає процес пiзнання, його структуру, джерела i форми, умови можливостi iстинного знання i його межi.
  • Філософська антропологія – вивчає фундаментальні характеристики людського буття, походження, сутність людини.
  • Соцiальна фiлософiя – вивчає суспiльство як складну систему, механiзми функцiонування суспiльства та природу суспільного.
  • Аксiологiя – вивчає цiнностi, їх походження, класифiкацiю, роль у життi людини i суспiльства.
  • Етика – вивчає мораль, умови оптимального спілкування людей у соціумі.
  • Естетика – вивчає чуттєве пізнання людиною світу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *