Розділ 14: Східні прафілософські традиції (Філософія Китаю)

У минулому розділі ми розглнули прафілософські вчення  в індійській філософії, а сьогодні коротко ознайомимось із ще однією філософською традицією древнього сходу – китайською. Звернемо уваги на конфуціанство та даосизм, їх розвиток й відмінності.

Китайська філософська традиція

Особливість китайської філософської традиції полягає в тому, що китайських мислителів цікавло, перш за все, питання про істинне правління, про те, як повинноа бути влаштована держава. Людина розглядалась перш за все, як підлеглий “сина неба”, імператора, як член суспільства і сім”ї, що має чимало обов”язків перед предками, перед старшими чи молодшими за віком і місцем в суспільстві. Будь яке знання, в кінці кінців, повинне слугувати покращенню людини, як члена суспільства. Інакше кажучи, китайська філософія мала переважно єтичну й політичну спрямованість. У ній майже відсутній характерний для індійської філософії містицизм. Життя, здоров”я й довголіття завжди були фкндаментальними цінностями в Китаї, тоді як індійський містицизм (як і містицизм загалом), для них по суті – заперечення сенсу і цінності життя.

Класичний період китайської філософія починаєтсья із виникненням в середині першого тисячоліття до нашгої ери двох головних шкіл усієї китайської філософської традиції: конфуціанства (жу-цзя) та даосизму (дао-цзя). наяду з ними існували й інші школи (“100 філософських шкіл“), у тому числі й вчення про інь та янь (інь-ян цзя), моізм (мо-цзя), легізм (фа-цзя), софісти, однак найпоширенішим впрдовж віків стало конфуціанство.

Конфуціанство

Основоположник конфуціанства Кун-цзи, “вчитель Кун”, вважав себе хранителем й продовжувачем древніх традицій й цінностіей, що йдуть ві батьків та дідів. роздуми Конфуція звернені не до абсолюту, а до повсякденної життєвої практики.

Характерна риса конфуціанства – найбільша увага повсякденному й буденному життю, в чому й виявляється найвижче призначення людини.

Сенс життя людини полягає саме в правильних відносинах із Небом, з предками, з владою, з навколишніми людьми. З дитинства потрібно навчатись все робити правильно, тобто згідно з традиціями й правилами, й мудро.

Вчення Конфуція  – не загаткове й таємниче езотеричне знання. Воно говорить про те, що немає нічого важливішого й важчого, ніж просто бути людиною. те, що найпростіше  – сімейні відносини, хазяйство, державна служба – даєтсья найважче. справжня велич людини полягає в його вмінні займатись повсякденними справами. У цьому поляає суть вченя конфуція про “благородну людину”, уманність й повагу.

Блаородна людина – та, яка на перше місце ставить обов”язок, а на друе – користь та вигоду.

Філософія Даосизму

Філософія даосизму викладена перш за все в трактаті “Дао де цзин”, який приписується китайською традицією мудрецю Лао-цзи. В даосизмі, як релігії, поняттня Дао не займає головного місця, тут важніше – ідея простоти й природності життя й тілесного безсмертя. Але сам поняття Дао виражає глубинну філософську думку даосизму.

Дао – символ “дороги, якою йде людина”, символ “шляху” в прямому й переносному сенсі.

В філософії даосизму говориться про везагальний та незмінний “шлях” неба, природи, людини. на відміну від конфуціанства, даосизм не придає особливого значення ритуалам. Життя, як безперервна церемонія робиться надто важким, проте штучним., а даосизм повчає жити як умога простіше, в згоді не стільки з правителем6 скільки з людьми, всезагальним, абсолютним началом – Дао.

  • Правильний шлях мудрої людини й правителя полягає в тому, щоб дозволити абсолютному Дао вести себе:
  • треба прислухатись до природнього ходу подій, закономірностей природи, неба й землі;
  • щоменше людина будує особистих “планів”, спрямованих на благо свого особливого маленького тимчасового “я”, тим більше вона слідує Дао;
  • слідуючи великому Дао, людина має позбуватись бажань, пристрастей, прагнень

Більшість істориків китайської філософії кладуть в основу її періодизації династійний принцип. В наш час приймається також марксистська періодизація за суспільно-єкономічними формаціями. У всіх випадках першим і найважливішим періодом визнається доцинський період (до 221 р. до н.е), тобто до утворення імперії Цинь. Це – класична древність Китаю. У цей час і було закладено основи усієї подальшої філософіської тралиції. Інші важливі точки відліку в періодизації:

  • XI століття – вникнення неоконфуціанства, як офіційної державної філософії
  • 1841 г. – опіумні війни з Англією, початок Нового часу в Китаї, проникнення в Китай західної науки і філософії, а також – християнства.
  • 1911 г. – встановлення Китайської республіки.
  • 1949 г. – утворення китайської народної республіки й перехід до марксизму та маоізму, як офіційної державної ідеології та філософії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *