Розділ 13: Східні прафілософські традиції (Індійська філософія)

Перші філософські вчення виникли приблизно в один і той самий час, в VI столітті до нашої ери у трьох центрах древніх цивілізацій: Греції, Індії та Китаї. В першому з низ було закладено основи, так званої, “західної” цивілізації. Другий і третій об”єднують понятям “Древнього сходу” (поруч із цивілізаціями близького сходу). В цих центрах склались суспільства різних типів і їх відмінності започаткували проблему “захід- Схід”, що обговорюється особливо інтенсивно6 зважаючи на сучасну кризу цивілізаційного західного типу й суспільні проблеми на сході.

Відмінності суспільств виразились і в духовному житті, тому всю сукупність філософських вчень, створених за 2,5 тисячі років, прийнято перш за все розділяти на 2 великі групи:

  1. Західна філософія – вчення, шо виникли в Європі, починаючи з древньої Греції, й набули поширення в епоху європейських колонізаторів в інших куточках планети.
  2. Східна філософія – вчення, започатковані в Індії та Китаї, що до XIX століття розвивались практично незалежно від європейської філософії.

Індійська філософська традиція

Про початковий період філософії в Індії можна судити з найдревнішого памятнику писемності – Вед. Перші, наближені до філософії, думки знаходяться в Упанішаді (бесіди з учителем). тут відмічаютсья основні теми і поняття всієї традиції индійської філософії:

  • вчення про переселення душ (реінкарнація),
  • карма, як верховний закон про воздаяння,
  • відмова від бажань, як шлях до спасіння (мокші),
  • тотожність душі (атмана) й абсолюта (Брахмана),
  • містичне розуміння світу й людини.

Найперше і дуже важливе питання першоначала в індійській філософії було поставлене в поетичній формі вже в першій, нійдревнішій Веді – “Ригведі” (знання гімнів): на початку було єдине, воно передувало всьому, саме ж воно ні з чого не виникло і у нього немає основи (воно як початок всього немає початку), але все виникло із нього.

Саме тут ми можемо побачити початки філософії: розуму людини не вистачає того, що просто “є” чи “дано” йому беспомередньо. людина шукає причини й початку існування себе, причини існування речей і світу в цілому.

Перехід від першопочаткової єдності до багатоманітності представлений як розділення на протилежності:

  • буття й небуття
  • небо і земля
  • світло й темрява
  • життя й смерть
  • чоловіче й жіноче
  • любов і ненависть

Кінцева мета людини полягає в подлоланні ілюзії багатоманітності й поверненні до першопочаткового єдиного, абсолюту, Брахмана. Головне вирішальне знання, яке повинна виконати людина – усвідомити єдність із Богом. І у Ведах, як і пізніших буддистських текстах (Тіпітака або Тріпітака), містяться радикально песимістичні погляди на людське існування.

Брахман – це я. хто це знає – вільний від усіх пут. Як річка безслідно зникає у морі, так мудра людина безслідно зникає в нескінченному й вічному Брахмані

Приблизно з середини першого тисячоліття до нашої ери починається класичний період індійської філософії. З”являються філософські школи й системи, особиста філософська творчість. Однак, для всієї історії індійської філософії характерна покора особистості традиції, ідеї, школі, повна відсутність прагнення до індивідуального самовираження й новизни, другорядність авторства, неважливість дат та часу, що суттєво ускладнює періодизацію й встановлення авторів тих чи інших текстів та ідей.

Сукупність шкіл класичного періоду прийнято розділяти на 2 групи:

  • ортодоксальні, тобто ті, що визнають авторитет Вед, як священного тексту;
  • неортодоксальні, тобто ті, що не визнають Вед абсолютним авторитетом.

Ортодоксальні:

  1. Санкхья
  2. Йога
  3. Ньяя
  4. Вайшешика
  5. Веданта
  6. Міманса

Неортодоксальні:

  1. Буддизм
  2. Джайнізм
  3. Чарвака-локаята

Ці школи диференціюються й далі, залежно від різних поглядів на ті, чи інші проблеми й різні підходи в тлумаченні священних текстів.

Чарвака-локаята

Школа Чарвака-локаята була виключенням в індійській традиції. Основні особливості філософських ідей школи:

  1. Визнання реально існуючим лише цього, матеріального світу, який можна сприймати чуттєвао.
  2. Немає ні Бога, ні Богів, ні карми, ні дхарми, ні звільнення.
  3. Людина – не Бог, вона складається, як і усе інше, із землі, води, повітря й вогню.
  4. Все, що оворять Веди, жерці й проповідники – брехня для легковірних людей.
  5. Минулого не існує і мерці не повертаються, бо душа зникає разом із тілом. Душа, “я” – здатність тіла й суміш елементів.
  6. Єдине джерело пізнання – людське сприйняття й досвід.
  7. Єдиний сенс життя полягає в задоволеннях, які варто обирати з розумом, щоб не зашкодити собі й іншим.
  8. Немає раю, крім земних радостей, немає пекла, крім страждань і горя.
  9. Немає звільнення, крім розпаду тіла.
  10. Немає долі, кірм природнього ходу речей.
  11. Брахмани – шахраї.
  12. Релігію вигадали, щоб люди добровідно робили те, що вигідно правителям і жрецям.

З початку другого тисячоліття нашої ери відраховується час посткласичної індійської філософії. Сучасна філософія Індії набула розвитку в XIX–XX століттях й характеризується взаємодією традиційних шкіл із західними філософськими традиціями.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.