Бенкет Платона: не надто короткий конспект

erot“Бенкет” – один із найбільш цікавих, з етичної точки зору, діалог Платона, де філософ намагається пояснити, описати та возвеличити феномен любові, в образі древнєгрецького Бога – Ерота.

Структурно діалог поділений на сім окремих промов, авторами яких є наступні дійові особи: Аполлодор, Федр, Павсаній, Еріксімах, Арістофан, Агафон, Алквіад і, звичайно, Сократ, устами якого проголошуються найбільш прийнятні для інших дійових осіб твердження й припущення щодо функцій та онтологічної суті Ерота.

В бенкеті Платона можна легко помітити позитивне виокремлення ролі Сократа, а також прискіпливе й часто доволі саркастичне ставлення до його опонентів й навіть колег. Тому варто відмітити, що «Бенкет» підкреслює важливість філософії Сократа для формування поглядів лебедя, що з”явився йому в передсмертному сні, тобто Платона. Однак найбільш важливою в суто філософському ракурсі виступає проблематика любові в антропологічно-онтологічному ракурсі, тобто в бутті людини, як єдиного повноцінного (адже в діалозі говориться й про тваринну любов) суб”єкта любові.

На бенкет до людей достойних, достойний приходить без запрошення.  – приказка, на яку звертає увагу Сократ.

Відомо, що останній був противником поезії й особливо критикував Гомера. І тут без цього не обійшлось, адже саме одному із фрагментів Елліади протиставляються наведені слова, а саме характеристикам двох царів: Менелая (менш достойно змальованого у поемі) й Агамемнона (відповідно більш достойного).

“Ти (звертання до Павсанія) цілком правий, що варто намагатись пити в міру. Я і сам вчора випив зайвого.”, – слова Арістофана, відомого древньогрецького поета, які підіймають першу етичну проблему твору, характерну для всього грецького світу того часу — це проблема алкоголю, увагу на яку звертало більшість філософів, що так чи інакше займались етичними питаннями, зокрема, відомими, щодо цого, є вислови вихідця із Пн.Причорномор”я — Анахарсіса, який вважав, що усі проблеми греків від їх надмірного пияцтва.

Далі мова йде саме про алкоголь: “Что опьянение тяжело людям, это мне, как врачу, яснее ясного. Мне и самому неохота больше пить, и другим я не советую, особенно если они еще не оправились от похмелья”, – говорить Еріксімах. З цих слів зрозуміло, що вже у той час проблема алкоголізму звернула на сееб увагу медицини.

Попри те, що проблемі алкоголю приділяється достатньо уваги, вона не виступає основною у творі, адже тема бесіди, що почалася за столом стосувалась вшанування бога любові –  Ерота: “…пусть Федр положит начало и произнесет свое похвальное слово Эроту!”. Цими словами Сократ розпочинає обговорення наведеної тематики, яку було запропоновано саме Федром, що в свою чергу говорив про неправильність ігнорування такого божества: “…мені трапилась книга, в якій вихвалялись корисні якості солі, та й інші подібіні речі не раз бували предметом оспівувань, а Ерота досі ніхто ще не наважився достойно оспівати, і цей великий Бог залишаєтсья  у зневазі!”.

 “Слово” Федра: Древнє походження Ерота

“Гесіод говорить, що спочатку виник Хаос, а слідом Гея, всезагальне безпечне вмістилище, з нею Ерот…”, – цю цитати наволить Федр, доводячи тим самим першопоходження Ерота. Крім того наводиться думка відомого філософа — Парменіда: “Парменід говорить про породжуючу силу, що першим з усіх Богів вона створила Эрота”.

Породжуюча сила за Парменідом — першодвигун усього сущого.

“Як один із найдревніших Богів, він (тобто Ерот) явився для нас першоджерелом найбільших благ. Я, принаймні, не знаю більшого блага для юнака, ніж закоханість, а для закоханого — взаємність”, – так говорить Федр, наголошуючи на тому, що найдревніші Боги a priori давали людям лтше найкраще.

Далі говориться про роль любові ( кохання) в житті, її вплив на людське існування: “Чому ж вона (любов) повинна їх (людей) вчить? Честолюбивої волі до прекрасного, без чого ни держава, ні окрема людина не здатні ні на які великі й добрі звершення“, “І якщо Гомер говорить, що деяким героям сміливість дають Богт, то закоханим дає її ніхто інший, як Ерот“.

На завершення своєї доповіді Федр, знову ж звертаючись до Гомерових поем, вихваляє любов та її небесного покровителя й робить наступний висновок: “Отже, я стверджую, що Ерот — найбільш древній, найбільш поважний й наймогутніший із Богів, який найкраще здатен наділит людей доблістю й подарувати їм блаженство при житті й після смерті”.

Промова Павсанія: Два Ерота

“Все, що ми зараз робимо, чи п”ємо, спиваємо чи говоримо, прекрасне не саму по себі, а дивлячись по тому, як це робиться і відбуваєтсья: якщо справа робиться прекрасно і правильно, вона стає прекрасною, а якщо неправильно, то, навпаки, потворним. Те ж саме і з любов”ю: не всякий Ерот прекрасний й достойний хвали, а лише той, що “змушує” прекрасно любити”, – говорячи так Павсаній стверджує, що існує два Ерота, що так би мовити “працюють” із двома Афродітами.

По суті, це звичайнісінький дуалізм доброго й злого начал, що проявляється не лише у любові, а й в усьому сущому, однак таким чином Павсаній актуалізує цей дуалізм, вказуючи на неабсолютну ідеальність Любові, виводячи з неї негативні риси, як зайву жагу, надмірну пристарсть тощо.

Цікавою також є наступна теза: “Жодна дія не буває ні прекрасною, ні потворною сама по собі: якщо вона здійснюється прекрасно — вона прекрсана, якщо ж потворно — потворна!”. Тут визначаєтсья певна залежність любові від невідомого зовнішнього чинника – “здійснювача”, який у Павсанія проявляєтсья у двох Еротах, а для нас, у сучасному розумінні, може виступати просто суб”єктивною оцінкою будь якої дії.

Доповідь Еріксімаха: Ерот “розлитий” в усій природі

“Мистецтво лікування — показує мені, що живе він (Ерот) не лише а людській душі та її потягу до прекрасного, але й в багатьох інших її проявах, та й взагалі у багато чому в світі – в тілах будь яких тварин, в рослига, у всьому сущому, бо він Бог великий, дивовижний та всеохоплюючий, що приймає участь в усіх справах людей і богів”, – такими словами розпочинається доповідь Еріксімаха, який далі порівнює “здорове” й “хворе” людське начало з двома Еротами, наведеними Павсанієм.

Свою тезу, про присутність Ерота у всьому сущому, Еріксімах підтверджує прикладами із медицини, музики (використовує слова Геракліта), прикладних ремесел й навіть обряду жертвопринесень.

Доповідь Арістофана: Ерот як прагнення людини до першопочаткової цілісності

“Мені здається, що люди абсолютно не усвідомлюють істинної міці любові, адже якби вони її зрозуміли, вони б будували їй найвеличніші храми й приносили їй найвеличніші жертви, а між тим нічого подібного не робиться, хоч все це варто робити в першу чергу. Адже Ерот — найбільш людинолюбивий Бог, він допомагає людям и лікує хвороби, зцілення від яких було б для людського роду найбільшим щастям.”, – така думка Арістофана, який намагається у своїй доповіді донести до слухачів усвідомлення справжньої сили кохання.

Далі Арістофан говорить, що колись існувало не дві, а три статі. Третіми були “андрогіни”, що втілювали суміш чоловічої й жіночої статі. Усі люди мали всього вдвічі більше ніж зараз: 4 ноги, 4 руки, 4 вуха, 2 обличчя, 2 шиї тощо… Праотцями людей були сонце – чоловіків й земля – жінок, а місяць, що об”єднує сонце й землю, був праотцем андрогінів, але ті люди почали загрожувати Богам, тому Зевс розділив їх гавпіл і сказав, що розділить ще раз, якщо люди знову намагатимуться перемогти Богів. Зайву шкіру Аполон стягував посередині й зав”язував. Так утворився живіт і пупок.

“Ось з яких древніх часів характерно людям любовний потяг одне до одного, який з”єднує колишні половини, намагаючись зробити із двух одне і тим самим зцілити людську природу.”, – зауважує Арістофан, наодячи до цього чимало жахливих прикладів та аргументів, які в наш час викликали лише б огиду чи сміх, однак, так Арістофан виводить поняття любові, яке в  цілому може задовольнити й чимало сучасних вчених: “Таким чином, любов”ю називається прагнення цілісності.”.

Доповідь Агафона: Ідеальність Ерота

Агафон звертає увагу на необюхідність дослідженян властивостей Ерота, серед яких наводить: молодість, ніжність, гнучкість, краса, справедливість, розсудливість, сміливість (“Адже не Арес(найсміливіший Бог війни) володіє Еротом, а Ерот Аресом, у вигляді любові до Афродіти”) та мудрість: “Ті, чиїм вчителем виявився цей Бог, досягали великої слави, а ті кого Ерот не торкнувся, зникли в енвідомості. Адже мистецтво стрільби із лука й медицину Аполон ввідкрив тоді, коли їм керувала любов та пристрасть, тому його теж можна вважати учнем Ерота, наставника Муз в мистецтві, Гефеста — в ковальській справі, Афіни — в шитті, Зевса — в мистецтві “керувати людьми й Богами””.

Реакція Сократа на всі попередні доповіді: Я був занадто самонадіяний, коли припускав, що скауж хорошу доповідь, оскільки знаю вірний спосіб похвалити предмет. Віявляеться вміння висказати гарну доповідь полягає зовсім не у цьому! А в тому аби приписати предмету як умога більше прекрасних якостей, не думаючи про те, наділений він ними чи ні: не біда значить, навіть як і збрешеш. Очевидно, був договір, що кожен із нас повинен лише робити вигляд, що вихваляє Ерота, а не вихваляти його насправді. Тому ви, напевно, й приписуєте Ероту все що завгодно, будь які якості й заслуги, аби лише виставити його в найпрекраснішому світлі — перед тими, звичайно, хто не знає його, але аж ніяк не перед людьми, що його знають.”.

Промова Сократа: мета Ерота — володіння благом

Сократ очевидно не задоволений надто однобоким аналізом сутності й діяльності Ерота й далі наводить свої власні думки щодо цього, задаючи Агафону наступне питання: “Чи є Ерот обов”язково любов до когось чи ні?”.

Далі в ході діалогу Сократ задає ще одне запитання: “Чи захотів би, наприклад, сильний бути сильним?”. Тут усі погодились, що ні, адже у сильного немає недостатку в силі.

Сократ же аналізуючи це питання розглядає його як часову проблему, доводячи, що це означає, що сильний хоче бути сильним і в майбутньому, тобто прагне мати й надалі те, що має уже зараз. Із цього випливає наступний висновок-запитання філософа: “По-перше, Ерот це завжди любов до когось чи до чогось, а по-друге, предмет її – те, чого потребкєш, чи не так?”.

Виходячи із цього твердження Сократ робить висновок, що Ерот неможе бути гарним й прекрасним, адже будучи любов”ю, яка обов”язково (a priori) є процесом пошуку прекрасного, а отже в самому Ероті його немає, бо він його потребує.

Насправді ж, Сократ тут суперечить сам собі , адже спочатку говорилось, що людина яка вже має щось (сильний) прекрасне, завжди (й часом навіть сильніше за того хто не має) прагнутиме його зберегти. Так і Ерот, будучи неймовірно прекрасним, неодмінно прагне щонайменше таким залишатись.

Тим не менше, надалі в промові цього не помічається, однак наводиться судження про середнє “місце” між крайнощами: “Визнавши, що Ерот не прекрасний і недобрий, не удмай, що він необхідно повинен бути потворним і злим, а вважай, що він знаходится десь посередині між цими крайнощами”.

Таким чином аргументуєтсья об”єктивінсть існування й діяльності Ерота, який виступає джерелом наточнішої істини, адже не підкоряєтсяь жодним крайнощам. Це підтверджуєтсья далі, коли Сократ, погоджуючись із Діотімою (мудрою жінкою з якою йому довелося спілкуватись), стверджує, що Єрот — це не Бог, адже усі Боги неодмінно блаженні й прекрасні, а великий геній — щось середнє між смертним та безсмертним.

Такі генії слугують зв”язком між Богами й людьми й саме завдяки їм людина може єднатись із божественним світом. Це стосується пророцтв, молитв, жертвопринесень тощо.

Далі наводиться розповідь Діотими про походженян Ерота, де можна побачити кілька особливостей любові, що є й залишаться актуальними назавжди й в цілому втілюютсья в “середині між двома крайнощами”. Та й загалом уся промова Сократа грунтуєтсья саме на теорії існування Ерота, як “великого генія”: бідного матеріально й неймовірно багатого духовно, мертвого й живого, потворного й прекрасного, доброго й злого  водночас, який більше за все прагне прекрасного.

“Щасливі є такими, тому, що володіють благом”, – говорить Діотима, і Сократ погоджуючись із нею розуміє, що жага до прекрасного в Ерота — не що інше, як бажання володіти прекрасним — єдиним благом, яке може зробити його щасливим.

У розповіді Діотими багато уваги приділяється вагітності й народженню: “Народження — це та доля безсмертя й вічності, що дається смертній істоті. Однак, якщо любов, як ми погодились — є прагненням до вічного володіння благом, то поруч із ним неможна не бажати безсмертя, а отже любов — це прагнення й до безсмертя теж”. Цією жагою до безсмертя пояснюєтьяс також неймовірні процеси у тварин, пов”язані із народженням потомства: “Смертна природа прагне стати по можливості безсмертною й вічною, а досягнути цього вона може лише одним шляхом — народженням, залишаючи повсякчас нове замість старого”.

Діотима говорить про можливість людини бути “вагітною духовно” й виношувати те, що й повинна виношувати луша — розумність, мудрість й усяке добро.

“Якщо прагнути до ідеї прекрасного, то безглуздо думати, ніби краса у всіх тіл не та ж сама”, – у цих словах проявляється виключно Платонічне розуміння буття. Тут і ідеї, і глобальне, широке сприйняття будь яких явищ, як наслідку чи проекції з ідеального світу.

Тим більше, далі Діотима говорить про неймовірне благо, яке надасться лише тому, хто пройде весь шлях усвідомлення справжності краси: від одної особи до багатоманітності наук.

Промова Алківіада: Панегірик Сократу

Алківіад порівнює Сократа із сатирами та флейтистами.

ВИСНОВОК

Чудовим висновком до конспекту бенкету Платона стануть наступні слова Хелен Хейз, першої леді американського театру: «Історія любові немає жодного значення… У цьому житті важливе лиш одне – чи вмієте ви любити?»

Крім того варто зазначити, що даний діалог слугує радше настановою до вивчення феномену любові, ніж аргументацією її, як філософсько-етичної категорії, і тому він слугував фундаментом для подальших досліджень у цьому напрямку, а не був відкинутий, як інші дослідження, найбільш наближені до нього у часі.

До того ж, діалог «Бенкет» – чи не найперший доробок людства у напрямку вивчення найпрекраснішого та найнезначнішого (непізнанішого, ну шось таке ) феномену усіх часів,що робит його унікальною пам’яткою.

Можна помітити, що крім любові, у діалозі також обговорюються наступні проблеми: алкоголізм – вкрай поширений серед давніх греків, проблеми політичної ієрархії (хоч і не надто помітно), а також проблеми соціально-військового характеру, тобто сприйняття військових дій мирним населенням, що наразі видається доволі актуальним.

Загалом ж, діалог «Бенкет» – чудовий приклад високо-художньої древньогрецької літератури та філософії й прекрасна соціально-історична довідка, а також – це одна із перших праць, етичне спрямування якої сфокусоване на проблемі любові, що робить її безцінної в історико-етичному ракурсі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *